Ten Minutes Older: The Trumpet /На десять хвилин старше: Труба/ (2002)

"На десять хвилин старше: Труба" (Ten Minutes Older: The Trumpet) є першою частиною проекту Ten Minutes Older, котрий вийшов в 2002. Інша частина називається "На десять хвилин старше: Віолончель". На таку ідею режисера Віма Вендерса (котрий теж зняв свої "на десять хвилин старше") надихнула однойменна короткометражка Герца Франка. В проекті були задіяні 15 всесвітньовідомих режисерів, кожному з яких давалось по 10 хв на те, щоб викласти своє бачення плинності часу. І кожну вдалось це дуже по-різному.

Акі Каурісмякі "Собаки не відправляються в пекло" (Aki Kaurismäki,"Dogs Have No Hell") З чим пов"язані тут собаки і пекло - з першого разу так і не скажеш. В фільмі герой за лімітований час намагається побудувати нове життя, адже він щойно вийшов з в"язниці. І тепер діє, наче під страхом, що може повернутись туди знову. Вирішує знайти собі дружину, одружитись і виїхати з нею далеко-далеко...

Віктор Ерісе "Лінія життя" (Víctor Erice "Lifeline") Чудовиа чорно-біла короткометражка. З незвичними ракурсами. Без діалогів. З концентрацією кадру на моменті, а не на герої. Історія про немовля, яке почало кровоточити в той час, як всі численні члени родини займались своїми справами. І десять хвилин нікому не було до нього діла...

Вернер Херцог "На десять тисяч років старше" (Werner Herzog "Ten Thousand Years Older") Історія про покоління на тисячу років молодше за нас з вами. 20 років тому знайшли останнє плем"я, котре не контактувалоо з сучасним світом. До сьогоднішніх днів більшість з них не дожили під впливом сучасності. А так, аоригували б собі у Бразилії ще з тисячу років.

Джим Джармуш "Ніч в трейлері" (Jim Jarmusch "Int. Trailer. Night.") Одна з двох найнудніших. 10 хвилин - це перерва між зйомка кіно. Акторка розмовляє по телефону, щоб розвіятись. Ч/б. Ретро. Все. Можна знайти наречену, гроші, вінчальні перстні, квитки на потяг і втекти за 10 хвилин, як у Каурісмякі, а можна поговорити по телефоні - як тут, в Джармуша...

Вім Вендерс "12 миль до Трона" (Wim Wenders "Twelve Miles to Trona") Герой, випадково передозований галюциногенними наркотиками, везе себе за кермом власного автомобіля в лікарню в Троно. В пустелі. Але дія наркотиків відчутно впливає на картинку, яку він бачить, що унеможливлює його такий подальший шлях і його підбирає на дорозі дівчина.

Спайк Лі "Нас обікрали" (Spike Lee "We Wuz Robbed") Це друга з нудних. І ще більше, ніж актриса, що говорить. Якщо там нудно через відсутність будь-якої динаміки, то тут її якраз занадто багато. Декілька людей дають коментарі про пограбововані президентські вибори. Всі 10 хвилин різні обличчя змінюються і говорять про одне і те ж.

Чен Кайге "Далеко заховані 100 квіток"(Chen Kaige "100 Flowers Hidden Deep") Хороша короткометражка, на основі реальних подій в Пекіні. Чоловік зійшов з розуму, бо знесли старий квартал в якому він жив, щоб будувати новий. А він там душею і уявою так і жив. І навіть хоче перевезти неіснуючі речі...

І весь фільм пронизаний тужливим звучанням труби...
Де дивитись: в кінотеатрі напевно краще

Skřítek /Гном/, реж.Томаш Ворел, 2005

Чомусь Skřítek переклали з чеської як Гном. В точнішому перекладі на українську це означає - біс. І справді, в фільмі skřítek не зовсім схожий на гнома, більше на маленьке добре чудовисько, на бісика. А найзручніше цю істоту так і називати - Скрітек.

Режисер фільму - Томаш Ворел (Tomas Vorel), чех. Рік випуску фільму - 2005. На рахунку Томаша вже не один фільм, і позиціонує себе він і як режисер, і як актор, і як сценарист, і як продюсер. Саме в цьому фільмі Томаш був всім, і акторм також, зігравши другорядку роль поліцейского.

Взагалі, підхід до звичайного сюжету, з буденним життям у Ворела дуже специфічний. По-перше, у фільмі відсутні діалоги. Тобто вони присутні, але це лише швидке, незрозуміле мугикання, яке не має за своєю суттю ніякого значення, бо і так все зрозуміло. По-друге, все дуже реалістично - непричесана сімейка, кадри з м"ясокомбінату. По-третє, незначні елементи фантакстики так гармонійно вливаються в картину, що Скрітека потім починаєш сприймати як реального друга сім"ї. Хоча фільм все одно залишається трагікомедією, бо дуже вже багато чорного гумору в милих сімейних сценах.

У фільмі не один Скрітек є фантастичним героєм. Часто батько сім"ї комусь ввижається у вигляді свині, а вчителька на уроці зоології - у вигляді корови. В цьому і гумор, і чорний.

В фільмі багато м"яса, бо там все відбувається навколо м"ясокомбінату - єдиної промислової жилки невеличкого містечка. Сім"я-героїня - як звичайна сім"я, зі старістю, першим коханням, ревнощами, коханками, засинанням перед телевізором, спільною вечерею і всім, тому подібним. Фільм сам по собі є дуже позитивним, і Скритик, незважаючи на його страшнуватий вигляд і неадекватну поведінку - теж позитивний герой.

А ще, не прочитавши рецензій до фільму, не знала б, що син там і вегетаріанець, і анархіст. Хлопець собі як хлопець, ну, - м"яса не їсть, ну, - збитки робить. Як і всі підлітки. А виявилось, що всьому є логічне підтвердження.

Вперше довелось цей фільм дивитись на "Фестивалі грибів у Ворохті". У вересневу ніч, годині о 3-ій прохолодного ранку, лежачи на горі, вище за трампліни, з яких стрибають лижники, на солом"яних подушках, вкриваючись спальником. Дивилась трішки не з початку і, через технічні проблеми не до кінця. А тепер - весь. Але тоді він сприймався набагато магічніше і приємніше, ніж вдома, в теплому ліжку.


Де дивитись: точно не вдома, і не на одинці. На свіжому повітрі дуже гарно йде.

Профессия: Репортер /Professione: reporter/ (1975)

На жаль і на власний сором, "Профессия: Репортер" став першим фільмом Антоніоні, який мені довелось подивитись. В той час, як всі, поважаючі себе кіномани, вже дивились-передивились, як мінімум "Затемнення" та "Фотозбільшення".

Преше враження від фільму: треба дивитись ще раз, щоб зрозуміти. Можливо через те, що ритм фільму дуже повільний і страшенно не вистачає динаміки, можливо тому події та й загалом сюжетна лінія трохи губиться. Дивившся - наче все зрозуміло... Але чому? Чому він зробив так, чому сказав так? Напевно в цьому і полягає геніальність одного з трьох італійських кінобогів Мікеланджело Антоніоні (Michelangelo Antonioni), поряд з Бертолуччі та Фелліні...

Дії відбуваються спочатку в Сахарі. Туди приїхав власне сам репортер. Шалений світ пустелі перетворює його з відомого репортера Девіда Локка на навколосвітнього мандрівника (чи то торгівця зброєю, який в пустиню за нею поїхав??) містера Робінсона. І найдивніше те, що ніхто не помічає змін... Ніхто... Окрім дружини, але вона надто пізно з"являється і її знання вже нічого не змінить. Що змусило людину натягнути на себе чужу шкіру і чітко слідувати новому розпорядку - незрозуміло. Невже репортерське бажання якомога глибше докопатись до істини? Навіть віддавши дияволу душу. Адже не так просто взяти і стати не тим, ким був. Безліч ниточок трмають на цьому світі і, взявши до рук чужі можна легко заплутатись. Фільм насичений спогадами, як Девіда Локка, так і його дружини, а також інших швидкоплинних персонажыв. Джек Ніколсон (Jack Nicholson) тут добре зіграв такого собі дволикого шукача пригод, котрий легко відмовляється від минулого і не боїться стати на чийсь шлях.

Передивляючись фільм вдруге і, знаючи, що він триває рівно дві години, я висунула перед собою таке припущення, що прекрасна Марія Шнайдер (Maria Schneider), як символічна постать, з"явиться в фільмі рівно посередині. І справді, рівно по закінченні першої години, ні хвилиною більше, ні хвилиною менше в сцені з"явилась Марія Шнайдер... (Якщо не враховувати сцену на 29-й хв, де вона потрапила в кадр). Таємнича, жіночна, ну, зрештою, така як завжди.

Де дивитись: вдома (можна під салатик і вино, як це робила я. Це придає динаміки фільму =), проте концентрація виведе на шлях істиний, бо без неї в Антоніоні ніяк..)

Гран Торино /Gran Torino/ (2008)

У свої 78, Клінт Іствуд (Clinton Eastwood) вирішив знятись в головній ролі в своєму ж фільмі "Гран Торіно" (Gran Torino), в якому окрім режисера та виконавця головної ролі став ще й продюсером. Гран Торіно - це не ім"я головного героя. Це колекційний Форд, '72-го року.

Уолт Ковальскі - саме так звати старенького головного героя, поляка за походженням, котрий все життя пропрацював на "Форді" механіком і гараж якого тепер можна прирівняти до кухні Джулії Чайлд (стільки там всякого причандалля висить, лежить, стоїть). Він також приклав руки до збирання Гран Торіно. Саме ця машина своєю лише наявністю розворушила його життя на старості років.

Взагалі фільм починається сценою похорону. Головний герой ховає дружину, яку сильно любив. Тепер в нього залишилась Дейзі - собака, з якою він ділиться всіма проблемами і колекційне авто, на яке зазіхають і діти, і внуки, і сусіди.

Клінт Іствуд прекрасно зіграв Уолта, стриманого, консервативного, беземоційного, чіткого, не потребуючого ні уваги, ні допомоги. Його презирливість до всього, що відбувається навколо виливається в кожній фразі, в зверхності (дякуючи прекрасному російському перекладу, зокрема "китайоси"). Проте в душі героя немає такої зухвалості, як він намагається показати зовні. Він просто колишній військовий і не сильно розуміє вплив плину часу на навколишній світ, зокрема на молоде покоління, їх розваги, зовнішній вигляд. В його світі все чітко і по полицях. Проте він знаходить собі товариша, років на 60 молодшого і допомагає йому навчитись правильно ставити себе в цьому світі.

Фільм піднімає багато проблем: і расова тематика, і кримінал, і розбещеність поколінь. Сам ж Уолт Ковальскі, як і його Гран Торіно, залишаються зразками бездоганних форм ще з тих часів.

Де дивитись: в кінотеатрі (мабуть краще, а я дивилась вдома...)