Skřítek /Гном/, реж.Томаш Ворел, 2005

Чомусь Skřítek переклали з чеської як Гном. В точнішому перекладі на українську це означає - біс. І справді, в фільмі skřítek не зовсім схожий на гнома, більше на маленьке добре чудовисько, на бісика. А найзручніше цю істоту так і називати - Скрітек.

Режисер фільму - Томаш Ворел (Tomas Vorel), чех. Рік випуску фільму - 2005. На рахунку Томаша вже не один фільм, і позиціонує себе він і як режисер, і як актор, і як сценарист, і як продюсер. Саме в цьому фільмі Томаш був всім, і акторм також, зігравши другорядку роль поліцейского.

Взагалі, підхід до звичайного сюжету, з буденним життям у Ворела дуже специфічний. По-перше, у фільмі відсутні діалоги. Тобто вони присутні, але це лише швидке, незрозуміле мугикання, яке не має за своєю суттю ніякого значення, бо і так все зрозуміло. По-друге, все дуже реалістично - непричесана сімейка, кадри з м"ясокомбінату. По-третє, незначні елементи фантакстики так гармонійно вливаються в картину, що Скрітека потім починаєш сприймати як реального друга сім"ї. Хоча фільм все одно залишається трагікомедією, бо дуже вже багато чорного гумору в милих сімейних сценах.

У фільмі не один Скрітек є фантастичним героєм. Часто батько сім"ї комусь ввижається у вигляді свині, а вчителька на уроці зоології - у вигляді корови. В цьому і гумор, і чорний.

В фільмі багато м"яса, бо там все відбувається навколо м"ясокомбінату - єдиної промислової жилки невеличкого містечка. Сім"я-героїня - як звичайна сім"я, зі старістю, першим коханням, ревнощами, коханками, засинанням перед телевізором, спільною вечерею і всім, тому подібним. Фільм сам по собі є дуже позитивним, і Скритик, незважаючи на його страшнуватий вигляд і неадекватну поведінку - теж позитивний герой.

А ще, не прочитавши рецензій до фільму, не знала б, що син там і вегетаріанець, і анархіст. Хлопець собі як хлопець, ну, - м"яса не їсть, ну, - збитки робить. Як і всі підлітки. А виявилось, що всьому є логічне підтвердження.

Вперше довелось цей фільм дивитись на "Фестивалі грибів у Ворохті". У вересневу ніч, годині о 3-ій прохолодного ранку, лежачи на горі, вище за трампліни, з яких стрибають лижники, на солом"яних подушках, вкриваючись спальником. Дивилась трішки не з початку і, через технічні проблеми не до кінця. А тепер - весь. Але тоді він сприймався набагато магічніше і приємніше, ніж вдома, в теплому ліжку.


Де дивитись: точно не вдома, і не на одинці. На свіжому повітрі дуже гарно йде.