Кин-дза-дза!, реж.Георгий Данелия, 1986

Радянська комедійна фантастика. З одного боку - все дуже просто і психоделічно. З іншого - і смішно, і страшно. Ясна річ, що людині не з СРСР фільм не зрозуміти. Та й народженим після '86-го не так вже й легко дається розуміння цих совкових метафор...

Перше, що вбиває в фільмі - насиченість дуже різкими, дратівливими звуками, зокрема повторенням вигуку "ку!". В чатло-пацакському словнику окрім назв деяких предметів є всього два слова, якими вони весь фільм і користуються. Це: "кю" - допустима в суспільстві лайка і "ку" - всі інші слова. Це, до речі з фільму пояснення. Тільки от, чомусь цей чатло-пацакський словник дали аж на початку другої серії... І ще, часто (в теперішньому суспільстві) вживається слово гравіцаппа, в абсолютно різних значеннях. І в цьому фільмі воно є ключовим поняттям - це деталь мотору в міжгалактичному кораблі. Через неї всі проблеми в фільмі (не беручи до уваги міжособистісних).

"Коли в суспільстві немає кольорової диференціації штанів..." - фраза, в якій вся філософія фільму. У них там, на іншій планеті, в іншій Галактиці все дуже просто - колір штанів залежить від становища в суспільстві. Фільм в такий спосіб дуже тонко висміює державний та суспільний устрій.
А кінза, до речі, була в чемодані у скрипаля, разом з іншим непотребом. І коли закінчились цигарки у Володимира Миколайовича він скрутив собі самокрутку з цієї кінзи, закурив і плюнувши сказав - кин-за-за. А Кин-дза-дза - це назва тої іншої Галактики.

З фільмом пов"язано багато цікавих фактів. Цікавий момент з "ку". Коли фільм майже відзняли, до влади в СРСР прийшов К.У.Черненко. Щоб фільм не забороили, автори сценарію вирішили переозвучити слово "Ку", яке співпадало з ініціалами генерального секретаря ЦК КПСС, на якесь інше слово. Придумали декілька варіантів: "Ка", "Ко", "Кы". Поки думали, Черненко не стало. Так слово «Ку» залишилось в фільмі. А ще на одному з кінофестивалів до Г.Данелія підійшов американський кінорежисер і сказав: "Я бачив вашу "Кін-дза-дзу!" Неперевершено! У нас в Америці такі спецефекти дуже дорогі. Не могли б ви нам допомогти зі спецефектами? "Які спецефекти? В нас там не було жодних спецефектів", — здивувався Данелія. " Ну, як які. У вас ж там величезна іржава бочка літає. Хіба це не спецефект". "Звичайно, що ні. Нам в міністерстві оборони дали гравіцаппу дали і тому пепелац в фільмі у нас літає. Напишіть листа в наше міністерство - може вони і вам дадуть гравіцаппу". :)

Де дивитись: вдома (не дуже голосно, проте без зайвого шуму!)

Taxidermia /Таксідермія/, реж. Георгі Палфі, 2006

Угорського режисера Георгі Палфі (György Pálfi) можна відзначити за його неперевершену влучність. Йому не потрібно було зняти 10 фільмів, щоб критик побачив його ріст, як режисера і гідно оцінив. Вже перший повнометражний фільм "Гикавка" став геніальним. Кадри з нього вражають неймовірно прямою реалістичністю. "Таксідермія" (Taxidermia) - другий повнометражний фільм Палфі. Не менш геніальний від попереднього. А в останній день 2009 року відбулась прем"єра третього фільму Палфі.

"Таксідермія" - фільм 2006-го року. Взагалі поняття "таксідермія" означає професію з виготовлення опудал тварин. Таксідермісти або ватою набивають, або на каркас натягують шкіру мертвих тварин. В цьому ж фільмі пряме відношення назви до професії має лише остання, третя частина фільму.

Це історія трьох поколінь чоловіків. Від війни до сьогодні. І кожен з них був таксідермістом по-своєму. В кожного було схиблені потяги до анормальних речей. Спершу - лейтинат, котрий не міг ніяк задовольнити свою дику статеву похіть і вдавався до самозадоволення з льодяною водою, вогнем, отворами в стіні і тушею свині.

Потім його незаконно народжений син, що народився з свинячим хвостом, до речі, через батькові пристрасті. Син не знаходить цікавішого занняття в житті, ніж змагання з поїдання. Дуже примітивний вид спорту, популярний в ті часи на теренах СРСР. Кар"єра не складається, а невдаха не припиняє тренуватись, тобто обїдатись. Дружина займається таким же видом спорту. І син в них народжується з блювотиння, практично.

Можливо саме огида до батьків спровокувала останнього героя стати таксідермістом. І випотрошувати все, що рухається. Включно з батьком і собою...

Фільм дуже специфічний. Дуже прямолінійний. Дуже відвертий. Моментами огидний. Кожен кадр - геніальний і неочікуваний. Зі сценами дикого сексу (чи швидше мастурбації), непомірного блювання та самовбивання. Про людську примітивність. Про примітивність бажаньі цілей. Про людські страхи і невдачі, які приховуються від соціуму і виливаються в закритих від людей кімнатках.

Де дивитись: кінотеатр (в хорошому дусі)

Up /Вперед і вгору /, реж. Боб Пітерсон, Піт Доктер, 2009

Давно хотіла подивитись "Вперед і вгору", дуже давно, але мабуть не надто сильно, судячи з того, що фільм 9 місяців тому був в прокаті і вже від тоді я й хоітла... Приваблювала яскрава обкладинка. І от, подивилась. І залишилась задоволена.
Фільм 2009-го року. Створений Піксаром. Як завжди, як і всі - прекрасно намальований, дуже яскравий і динамічний. Режисери - Піт Доктер (Pete Docter) та Боб Пітерсон (Bob Peterson), відомі також як сценаристи або режисери всіми бачених "Корпорації монстрів", "Волл-і", "Історії іграшок", "В пошуках Немо", "Суперсімейка", "Тачки". Кінокритики дають йому за рейтингом 98% і називають кращим фільмом 2009 року! Навіть "Аватар" отримав 82 томати від славнозвісних критиків на Rotten Tomatoes! Хоча, я б стільки не дала.

Найпереше і найсильніше, що мене привабило - повітряні кульки і ідея прив"язати їх стільки до будинку, щоб той полетів. Хоча, підрахували, що для транспортування стандартного американського котеджу в повітрі необхідно 23 млн повітряних кульок. В фільмі їх число коливалось від 10 до 20 тис. Але все одно це виглядало дуже красиво і захоплюче. Відразу починаєш згадувати дитячі мрії і польоти уві сні...

Головний герой - дідусь Карл Фредріксен. На початку фільму показано всю передісторію, все його життя, адже основні події розвиваються, коли йому вже 70. В його дружини була одна мрія, яку вона так і не здійснила за життя. І дідусь на старості вирішує зробити неможливе - перенести хатинку до водоспаду, як мріяла дружина. І, оскільки, все своє життя він продава кульки (а мріяв стати льотчиком), то ту ці два досвіди поєднались і він привязав о будинку 20 тис кульок, наповнених геліїм і полетів... Цікавим є той факт, що образ дідуся - не просто собі образ, а прототип американського актора Трейсі Спенсера, котрий жив в першій половині 20 століття.

Погодьтесь, схожі!
Мультфільм оригінальний тим, що в ньому історія про старенького дідуся. Не про підлітків, не про тварин чи монстрів якихось, а про звичайного дідуся. Про його відносини з малим бойскаутом Расселом, який сильно ускладнив його подорож. А ще - пес Даг і велика птаха Кевін створюють багато зайвих, проте веселих подій в фільмі. Захоплюють подих сцени зі зграєю собак, кожна з яких зі своїм характером, а також з боями в повітрі. Дуже чітко промальвано у фільмі все до найменших деталей. Піксар тримає марку!

Де дивитись: кінотеатр

Ten Minutes Older: The Trumpet /На десять хвилин старше: Труба/ (2002)

"На десять хвилин старше: Труба" (Ten Minutes Older: The Trumpet) є першою частиною проекту Ten Minutes Older, котрий вийшов в 2002. Інша частина називається "На десять хвилин старше: Віолончель". На таку ідею режисера Віма Вендерса (котрий теж зняв свої "на десять хвилин старше") надихнула однойменна короткометражка Герца Франка. В проекті були задіяні 15 всесвітньовідомих режисерів, кожному з яких давалось по 10 хв на те, щоб викласти своє бачення плинності часу. І кожну вдалось це дуже по-різному.

Акі Каурісмякі "Собаки не відправляються в пекло" (Aki Kaurismäki,"Dogs Have No Hell") З чим пов"язані тут собаки і пекло - з першого разу так і не скажеш. В фільмі герой за лімітований час намагається побудувати нове життя, адже він щойно вийшов з в"язниці. І тепер діє, наче під страхом, що може повернутись туди знову. Вирішує знайти собі дружину, одружитись і виїхати з нею далеко-далеко...

Віктор Ерісе "Лінія життя" (Víctor Erice "Lifeline") Чудовиа чорно-біла короткометражка. З незвичними ракурсами. Без діалогів. З концентрацією кадру на моменті, а не на герої. Історія про немовля, яке почало кровоточити в той час, як всі численні члени родини займались своїми справами. І десять хвилин нікому не було до нього діла...

Вернер Херцог "На десять тисяч років старше" (Werner Herzog "Ten Thousand Years Older") Історія про покоління на тисячу років молодше за нас з вами. 20 років тому знайшли останнє плем"я, котре не контактувалоо з сучасним світом. До сьогоднішніх днів більшість з них не дожили під впливом сучасності. А так, аоригували б собі у Бразилії ще з тисячу років.

Джим Джармуш "Ніч в трейлері" (Jim Jarmusch "Int. Trailer. Night.") Одна з двох найнудніших. 10 хвилин - це перерва між зйомка кіно. Акторка розмовляє по телефону, щоб розвіятись. Ч/б. Ретро. Все. Можна знайти наречену, гроші, вінчальні перстні, квитки на потяг і втекти за 10 хвилин, як у Каурісмякі, а можна поговорити по телефоні - як тут, в Джармуша...

Вім Вендерс "12 миль до Трона" (Wim Wenders "Twelve Miles to Trona") Герой, випадково передозований галюциногенними наркотиками, везе себе за кермом власного автомобіля в лікарню в Троно. В пустелі. Але дія наркотиків відчутно впливає на картинку, яку він бачить, що унеможливлює його такий подальший шлях і його підбирає на дорозі дівчина.

Спайк Лі "Нас обікрали" (Spike Lee "We Wuz Robbed") Це друга з нудних. І ще більше, ніж актриса, що говорить. Якщо там нудно через відсутність будь-якої динаміки, то тут її якраз занадто багато. Декілька людей дають коментарі про пограбововані президентські вибори. Всі 10 хвилин різні обличчя змінюються і говорять про одне і те ж.

Чен Кайге "Далеко заховані 100 квіток"(Chen Kaige "100 Flowers Hidden Deep") Хороша короткометражка, на основі реальних подій в Пекіні. Чоловік зійшов з розуму, бо знесли старий квартал в якому він жив, щоб будувати новий. А він там душею і уявою так і жив. І навіть хоче перевезти неіснуючі речі...

І весь фільм пронизаний тужливим звучанням труби...
Де дивитись: в кінотеатрі напевно краще

Skřítek /Гном/, реж.Томаш Ворел, 2005

Чомусь Skřítek переклали з чеської як Гном. В точнішому перекладі на українську це означає - біс. І справді, в фільмі skřítek не зовсім схожий на гнома, більше на маленьке добре чудовисько, на бісика. А найзручніше цю істоту так і називати - Скрітек.

Режисер фільму - Томаш Ворел (Tomas Vorel), чех. Рік випуску фільму - 2005. На рахунку Томаша вже не один фільм, і позиціонує себе він і як режисер, і як актор, і як сценарист, і як продюсер. Саме в цьому фільмі Томаш був всім, і акторм також, зігравши другорядку роль поліцейского.

Взагалі, підхід до звичайного сюжету, з буденним життям у Ворела дуже специфічний. По-перше, у фільмі відсутні діалоги. Тобто вони присутні, але це лише швидке, незрозуміле мугикання, яке не має за своєю суттю ніякого значення, бо і так все зрозуміло. По-друге, все дуже реалістично - непричесана сімейка, кадри з м"ясокомбінату. По-третє, незначні елементи фантакстики так гармонійно вливаються в картину, що Скрітека потім починаєш сприймати як реального друга сім"ї. Хоча фільм все одно залишається трагікомедією, бо дуже вже багато чорного гумору в милих сімейних сценах.

У фільмі не один Скрітек є фантастичним героєм. Часто батько сім"ї комусь ввижається у вигляді свині, а вчителька на уроці зоології - у вигляді корови. В цьому і гумор, і чорний.

В фільмі багато м"яса, бо там все відбувається навколо м"ясокомбінату - єдиної промислової жилки невеличкого містечка. Сім"я-героїня - як звичайна сім"я, зі старістю, першим коханням, ревнощами, коханками, засинанням перед телевізором, спільною вечерею і всім, тому подібним. Фільм сам по собі є дуже позитивним, і Скритик, незважаючи на його страшнуватий вигляд і неадекватну поведінку - теж позитивний герой.

А ще, не прочитавши рецензій до фільму, не знала б, що син там і вегетаріанець, і анархіст. Хлопець собі як хлопець, ну, - м"яса не їсть, ну, - збитки робить. Як і всі підлітки. А виявилось, що всьому є логічне підтвердження.

Вперше довелось цей фільм дивитись на "Фестивалі грибів у Ворохті". У вересневу ніч, годині о 3-ій прохолодного ранку, лежачи на горі, вище за трампліни, з яких стрибають лижники, на солом"яних подушках, вкриваючись спальником. Дивилась трішки не з початку і, через технічні проблеми не до кінця. А тепер - весь. Але тоді він сприймався набагато магічніше і приємніше, ніж вдома, в теплому ліжку.


Де дивитись: точно не вдома, і не на одинці. На свіжому повітрі дуже гарно йде.

Профессия: Репортер /Professione: reporter/ (1975)

На жаль і на власний сором, "Профессия: Репортер" став першим фільмом Антоніоні, який мені довелось подивитись. В той час, як всі, поважаючі себе кіномани, вже дивились-передивились, як мінімум "Затемнення" та "Фотозбільшення".

Преше враження від фільму: треба дивитись ще раз, щоб зрозуміти. Можливо через те, що ритм фільму дуже повільний і страшенно не вистачає динаміки, можливо тому події та й загалом сюжетна лінія трохи губиться. Дивившся - наче все зрозуміло... Але чому? Чому він зробив так, чому сказав так? Напевно в цьому і полягає геніальність одного з трьох італійських кінобогів Мікеланджело Антоніоні (Michelangelo Antonioni), поряд з Бертолуччі та Фелліні...

Дії відбуваються спочатку в Сахарі. Туди приїхав власне сам репортер. Шалений світ пустелі перетворює його з відомого репортера Девіда Локка на навколосвітнього мандрівника (чи то торгівця зброєю, який в пустиню за нею поїхав??) містера Робінсона. І найдивніше те, що ніхто не помічає змін... Ніхто... Окрім дружини, але вона надто пізно з"являється і її знання вже нічого не змінить. Що змусило людину натягнути на себе чужу шкіру і чітко слідувати новому розпорядку - незрозуміло. Невже репортерське бажання якомога глибше докопатись до істини? Навіть віддавши дияволу душу. Адже не так просто взяти і стати не тим, ким був. Безліч ниточок трмають на цьому світі і, взявши до рук чужі можна легко заплутатись. Фільм насичений спогадами, як Девіда Локка, так і його дружини, а також інших швидкоплинних персонажыв. Джек Ніколсон (Jack Nicholson) тут добре зіграв такого собі дволикого шукача пригод, котрий легко відмовляється від минулого і не боїться стати на чийсь шлях.

Передивляючись фільм вдруге і, знаючи, що він триває рівно дві години, я висунула перед собою таке припущення, що прекрасна Марія Шнайдер (Maria Schneider), як символічна постать, з"явиться в фільмі рівно посередині. І справді, рівно по закінченні першої години, ні хвилиною більше, ні хвилиною менше в сцені з"явилась Марія Шнайдер... (Якщо не враховувати сцену на 29-й хв, де вона потрапила в кадр). Таємнича, жіночна, ну, зрештою, така як завжди.

Де дивитись: вдома (можна під салатик і вино, як це робила я. Це придає динаміки фільму =), проте концентрація виведе на шлях істиний, бо без неї в Антоніоні ніяк..)

Гран Торино /Gran Torino/ (2008)

У свої 78, Клінт Іствуд (Clinton Eastwood) вирішив знятись в головній ролі в своєму ж фільмі "Гран Торіно" (Gran Torino), в якому окрім режисера та виконавця головної ролі став ще й продюсером. Гран Торіно - це не ім"я головного героя. Це колекційний Форд, '72-го року.

Уолт Ковальскі - саме так звати старенького головного героя, поляка за походженням, котрий все життя пропрацював на "Форді" механіком і гараж якого тепер можна прирівняти до кухні Джулії Чайлд (стільки там всякого причандалля висить, лежить, стоїть). Він також приклав руки до збирання Гран Торіно. Саме ця машина своєю лише наявністю розворушила його життя на старості років.

Взагалі фільм починається сценою похорону. Головний герой ховає дружину, яку сильно любив. Тепер в нього залишилась Дейзі - собака, з якою він ділиться всіма проблемами і колекційне авто, на яке зазіхають і діти, і внуки, і сусіди.

Клінт Іствуд прекрасно зіграв Уолта, стриманого, консервативного, беземоційного, чіткого, не потребуючого ні уваги, ні допомоги. Його презирливість до всього, що відбувається навколо виливається в кожній фразі, в зверхності (дякуючи прекрасному російському перекладу, зокрема "китайоси"). Проте в душі героя немає такої зухвалості, як він намагається показати зовні. Він просто колишній військовий і не сильно розуміє вплив плину часу на навколишній світ, зокрема на молоде покоління, їх розваги, зовнішній вигляд. В його світі все чітко і по полицях. Проте він знаходить собі товариша, років на 60 молодшого і допомагає йому навчитись правильно ставити себе в цьому світі.

Фільм піднімає багато проблем: і расова тематика, і кримінал, і розбещеність поколінь. Сам ж Уолт Ковальскі, як і його Гран Торіно, залишаються зразками бездоганних форм ще з тих часів.

Де дивитись: в кінотеатрі (мабуть краще, а я дивилась вдома...)