Ten Minutes Older: The Trumpet /На десять хвилин старше: Труба/ (2002)

"На десять хвилин старше: Труба" (Ten Minutes Older: The Trumpet) є першою частиною проекту Ten Minutes Older, котрий вийшов в 2002. Інша частина називається "На десять хвилин старше: Віолончель". На таку ідею режисера Віма Вендерса (котрий теж зняв свої "на десять хвилин старше") надихнула однойменна короткометражка Герца Франка. В проекті були задіяні 15 всесвітньовідомих режисерів, кожному з яких давалось по 10 хв на те, щоб викласти своє бачення плинності часу. І кожну вдалось це дуже по-різному.

Акі Каурісмякі "Собаки не відправляються в пекло" (Aki Kaurismäki,"Dogs Have No Hell") З чим пов"язані тут собаки і пекло - з першого разу так і не скажеш. В фільмі герой за лімітований час намагається побудувати нове життя, адже він щойно вийшов з в"язниці. І тепер діє, наче під страхом, що може повернутись туди знову. Вирішує знайти собі дружину, одружитись і виїхати з нею далеко-далеко...

Віктор Ерісе "Лінія життя" (Víctor Erice "Lifeline") Чудовиа чорно-біла короткометражка. З незвичними ракурсами. Без діалогів. З концентрацією кадру на моменті, а не на герої. Історія про немовля, яке почало кровоточити в той час, як всі численні члени родини займались своїми справами. І десять хвилин нікому не було до нього діла...

Вернер Херцог "На десять тисяч років старше" (Werner Herzog "Ten Thousand Years Older") Історія про покоління на тисячу років молодше за нас з вами. 20 років тому знайшли останнє плем"я, котре не контактувалоо з сучасним світом. До сьогоднішніх днів більшість з них не дожили під впливом сучасності. А так, аоригували б собі у Бразилії ще з тисячу років.

Джим Джармуш "Ніч в трейлері" (Jim Jarmusch "Int. Trailer. Night.") Одна з двох найнудніших. 10 хвилин - це перерва між зйомка кіно. Акторка розмовляє по телефону, щоб розвіятись. Ч/б. Ретро. Все. Можна знайти наречену, гроші, вінчальні перстні, квитки на потяг і втекти за 10 хвилин, як у Каурісмякі, а можна поговорити по телефоні - як тут, в Джармуша...

Вім Вендерс "12 миль до Трона" (Wim Wenders "Twelve Miles to Trona") Герой, випадково передозований галюциногенними наркотиками, везе себе за кермом власного автомобіля в лікарню в Троно. В пустелі. Але дія наркотиків відчутно впливає на картинку, яку він бачить, що унеможливлює його такий подальший шлях і його підбирає на дорозі дівчина.

Спайк Лі "Нас обікрали" (Spike Lee "We Wuz Robbed") Це друга з нудних. І ще більше, ніж актриса, що говорить. Якщо там нудно через відсутність будь-якої динаміки, то тут її якраз занадто багато. Декілька людей дають коментарі про пограбововані президентські вибори. Всі 10 хвилин різні обличчя змінюються і говорять про одне і те ж.

Чен Кайге "Далеко заховані 100 квіток"(Chen Kaige "100 Flowers Hidden Deep") Хороша короткометражка, на основі реальних подій в Пекіні. Чоловік зійшов з розуму, бо знесли старий квартал в якому він жив, щоб будувати новий. А він там душею і уявою так і жив. І навіть хоче перевезти неіснуючі речі...

І весь фільм пронизаний тужливим звучанням труби...
Де дивитись: в кінотеатрі напевно краще

Skřítek /Гном/, реж.Томаш Ворел, 2005

Чомусь Skřítek переклали з чеської як Гном. В точнішому перекладі на українську це означає - біс. І справді, в фільмі skřítek не зовсім схожий на гнома, більше на маленьке добре чудовисько, на бісика. А найзручніше цю істоту так і називати - Скрітек.

Режисер фільму - Томаш Ворел (Tomas Vorel), чех. Рік випуску фільму - 2005. На рахунку Томаша вже не один фільм, і позиціонує себе він і як режисер, і як актор, і як сценарист, і як продюсер. Саме в цьому фільмі Томаш був всім, і акторм також, зігравши другорядку роль поліцейского.

Взагалі, підхід до звичайного сюжету, з буденним життям у Ворела дуже специфічний. По-перше, у фільмі відсутні діалоги. Тобто вони присутні, але це лише швидке, незрозуміле мугикання, яке не має за своєю суттю ніякого значення, бо і так все зрозуміло. По-друге, все дуже реалістично - непричесана сімейка, кадри з м"ясокомбінату. По-третє, незначні елементи фантакстики так гармонійно вливаються в картину, що Скрітека потім починаєш сприймати як реального друга сім"ї. Хоча фільм все одно залишається трагікомедією, бо дуже вже багато чорного гумору в милих сімейних сценах.

У фільмі не один Скрітек є фантастичним героєм. Часто батько сім"ї комусь ввижається у вигляді свині, а вчителька на уроці зоології - у вигляді корови. В цьому і гумор, і чорний.

В фільмі багато м"яса, бо там все відбувається навколо м"ясокомбінату - єдиної промислової жилки невеличкого містечка. Сім"я-героїня - як звичайна сім"я, зі старістю, першим коханням, ревнощами, коханками, засинанням перед телевізором, спільною вечерею і всім, тому подібним. Фільм сам по собі є дуже позитивним, і Скритик, незважаючи на його страшнуватий вигляд і неадекватну поведінку - теж позитивний герой.

А ще, не прочитавши рецензій до фільму, не знала б, що син там і вегетаріанець, і анархіст. Хлопець собі як хлопець, ну, - м"яса не їсть, ну, - збитки робить. Як і всі підлітки. А виявилось, що всьому є логічне підтвердження.

Вперше довелось цей фільм дивитись на "Фестивалі грибів у Ворохті". У вересневу ніч, годині о 3-ій прохолодного ранку, лежачи на горі, вище за трампліни, з яких стрибають лижники, на солом"яних подушках, вкриваючись спальником. Дивилась трішки не з початку і, через технічні проблеми не до кінця. А тепер - весь. Але тоді він сприймався набагато магічніше і приємніше, ніж вдома, в теплому ліжку.


Де дивитись: точно не вдома, і не на одинці. На свіжому повітрі дуже гарно йде.

Профессия: Репортер /Professione: reporter/ (1975)

На жаль і на власний сором, "Профессия: Репортер" став першим фільмом Антоніоні, який мені довелось подивитись. В той час, як всі, поважаючі себе кіномани, вже дивились-передивились, як мінімум "Затемнення" та "Фотозбільшення".

Преше враження від фільму: треба дивитись ще раз, щоб зрозуміти. Можливо через те, що ритм фільму дуже повільний і страшенно не вистачає динаміки, можливо тому події та й загалом сюжетна лінія трохи губиться. Дивившся - наче все зрозуміло... Але чому? Чому він зробив так, чому сказав так? Напевно в цьому і полягає геніальність одного з трьох італійських кінобогів Мікеланджело Антоніоні (Michelangelo Antonioni), поряд з Бертолуччі та Фелліні...

Дії відбуваються спочатку в Сахарі. Туди приїхав власне сам репортер. Шалений світ пустелі перетворює його з відомого репортера Девіда Локка на навколосвітнього мандрівника (чи то торгівця зброєю, який в пустиню за нею поїхав??) містера Робінсона. І найдивніше те, що ніхто не помічає змін... Ніхто... Окрім дружини, але вона надто пізно з"являється і її знання вже нічого не змінить. Що змусило людину натягнути на себе чужу шкіру і чітко слідувати новому розпорядку - незрозуміло. Невже репортерське бажання якомога глибше докопатись до істини? Навіть віддавши дияволу душу. Адже не так просто взяти і стати не тим, ким був. Безліч ниточок трмають на цьому світі і, взявши до рук чужі можна легко заплутатись. Фільм насичений спогадами, як Девіда Локка, так і його дружини, а також інших швидкоплинних персонажыв. Джек Ніколсон (Jack Nicholson) тут добре зіграв такого собі дволикого шукача пригод, котрий легко відмовляється від минулого і не боїться стати на чийсь шлях.

Передивляючись фільм вдруге і, знаючи, що він триває рівно дві години, я висунула перед собою таке припущення, що прекрасна Марія Шнайдер (Maria Schneider), як символічна постать, з"явиться в фільмі рівно посередині. І справді, рівно по закінченні першої години, ні хвилиною більше, ні хвилиною менше в сцені з"явилась Марія Шнайдер... (Якщо не враховувати сцену на 29-й хв, де вона потрапила в кадр). Таємнича, жіночна, ну, зрештою, така як завжди.

Де дивитись: вдома (можна під салатик і вино, як це робила я. Це придає динаміки фільму =), проте концентрація виведе на шлях істиний, бо без неї в Антоніоні ніяк..)

Гран Торино /Gran Torino/ (2008)

У свої 78, Клінт Іствуд (Clinton Eastwood) вирішив знятись в головній ролі в своєму ж фільмі "Гран Торіно" (Gran Torino), в якому окрім режисера та виконавця головної ролі став ще й продюсером. Гран Торіно - це не ім"я головного героя. Це колекційний Форд, '72-го року.

Уолт Ковальскі - саме так звати старенького головного героя, поляка за походженням, котрий все життя пропрацював на "Форді" механіком і гараж якого тепер можна прирівняти до кухні Джулії Чайлд (стільки там всякого причандалля висить, лежить, стоїть). Він також приклав руки до збирання Гран Торіно. Саме ця машина своєю лише наявністю розворушила його життя на старості років.

Взагалі фільм починається сценою похорону. Головний герой ховає дружину, яку сильно любив. Тепер в нього залишилась Дейзі - собака, з якою він ділиться всіма проблемами і колекційне авто, на яке зазіхають і діти, і внуки, і сусіди.

Клінт Іствуд прекрасно зіграв Уолта, стриманого, консервативного, беземоційного, чіткого, не потребуючого ні уваги, ні допомоги. Його презирливість до всього, що відбувається навколо виливається в кожній фразі, в зверхності (дякуючи прекрасному російському перекладу, зокрема "китайоси"). Проте в душі героя немає такої зухвалості, як він намагається показати зовні. Він просто колишній військовий і не сильно розуміє вплив плину часу на навколишній світ, зокрема на молоде покоління, їх розваги, зовнішній вигляд. В його світі все чітко і по полицях. Проте він знаходить собі товариша, років на 60 молодшого і допомагає йому навчитись правильно ставити себе в цьому світі.

Фільм піднімає багато проблем: і расова тематика, і кримінал, і розбещеність поколінь. Сам ж Уолт Ковальскі, як і його Гран Торіно, залишаються зразками бездоганних форм ще з тих часів.

Де дивитись: в кінотеатрі (мабуть краще, а я дивилась вдома...)

Jimi Hendrix live at Woodstock (1969)

Наближалось день народження Джимі Хендрікса (Jimi Hendrix) і я вирішила, шо гріх буде не віддати йому честь в той день. Хоча раніше не робила нічого подібного. І музики не мала його. І навіть не знала, як негатрономічно він помер. Тому в п"ятницю, 27 листопада, користуючись можливістю швидко і багато всього скачати з інтернету я почала моніторити те, що він залишив по собі. В підсумку: 3 перші студійні альбоми (які були записані за його життя, всі інші записані без нього, бо в 1970 Хендрікс помер, захлинувшись власною блювотою, яку викликало передозування снодіючим), 1 альбом Smash Hits (теж за життя) і відео з вудстоку (Woodstock).

Отже, про Woodstock. Це кіно, звичайно, не ігрове. Проте концерти, які викликали багато шуму завжди цікаво дивитись. 1969 рік. Спочатку йдуть в основному коментарі тих, хто добре знав Джимі. Розповідають про нього, його манери, стиль. Далі - сам виступ Хендрікса на Woodstock.

Для загального бачення картини варто сказати, що сам по собі Woodstock став першим наймасштабнішим рок-явищем і зібрав 500 000 людей. Woodstock відзначився такими вагомим подіями як - закінчення ери хіппі, початок Сексуальної Революції та рух «Шістдесятників».Фестиваль тривав 3 дні (15-17 серпня 1969 року),але хіппі, які зібрались на нього, ще декілька років після того їздили Америкою, насолоджуючись життям, музикою та наркотиками. На фестивалі виступали The Who, Jefferson Airplane, Дженис Джоплин, Джоан Баез, Джими Хендрикс, Grateful Dead, Рави Шанкар, Santana. І не вистпали з певних причин:
- виступ The Doors було відмінено в останній момент. Через Джима Моррісона, бо він боявся, що його можуть вбити;
- промоутеры зв"язались з Джоном Ленноном з проханням виступити The Beatles, але Леннон відмовився. Пізніше він зробив запит на виступ зі своїм новим гуртом - Plastic Ono Band, але йому відмовили;
- на фестиваль також були запрошені Iron Butterfly, але через те, що їх літак застряг в аеропорті виступ довелось відмінити;
- також пропонували виступити Led Zeppelin, Jethro Tull, Бобу Дилану та багатьом іншим, котрі з різних причин не виступили або не погодились.

Виступ ж Джиммі Хендрікса був кульмінаційним і завершував фестиваль. Проте дощ перед тим трохи розігнав людей і сам виступ крім того затримався з вечора неділі до ранку понеділка. Тому публіка зустріла його в складі, в 6 разів меншому, ніж була до того. Його виступ тривав 2 години і це був найдовший в його кар"єрі сет. Справді шкода, що величезна кількість людей, котрі були там, не змогли побачити виступ одного з найталановитіших виконавців. Хендрікс починав виконувати якийсь один трек, що виливалось в півгодинну імпровізацію. Вражає його повна віддача і концентрація, безперервність гри, повна імпровізація. Він грає і двома руками, і однією, і зубами. Його барабанщики по півгодини не зупиняючись б"ють по барабанах. І це все о 9 ранку. Публіка теж не типова. Це я так зараз говорю. Бо за 40 років вона стала агресивною. А тоді, ці благородні, інколи накурені, інколи більш, ніж просто накурені обличчя стоять наче вкопані, дехто в трансі, дехто одиноко танцює, віддаючись ритмам. На той час людей вводило в транс саме видовище, як таке. Раніше вони й уявити не могли про такий масштаб і формат живого рок-концерту. Одним словом, тоді було зовсім не так як зараз. І це варто побачити.

Де дивитись: вдома, з компанією єдинодумців, в димі і з алкоголем

Ashes and Snow /Пепел и снег/ (2005)

"Feather to Fire,
Fire to Blood,
Blood to Bone,
Bone to Marrow,
Marrow to Ashes,
Ashes to Snow..."
(с) Грегори Колберт, «Пепел и Снег»

В минулому кінодокументаліст, пізніше - фотограф Грегори Кольбер (Gregory Colbert) в 2005 році створює надзвичайний фільм "Пепел и снег" (Ashes and Snow). Ще нікому не вдавалось так поєднати те, що завжди було єдиними цілим, але тепер розділилось на два полюси - Людину і Природу. Ідея зародилась після 13-річної мандрівки фотографа найнезвичнішими місцями планети. За цей час йому вдалось дуже близько знайти спільну мову з природою.

Дивлячиь, неможливо зрозуміти - коли це було, яка це взагалі ера. Складається враження, що настільки близько існувати ці два поняття не могли ніколи. Проте тут Людина і Стихії, Людина і Тварини, Стихії і Тварини переплітаються в одне ціле. На морській глибині люди плавають з китом, гармонійно вливаючись в образ риб. В річках слять слони і жінки, обіймаючись, як би це парадоксально не звучало. В пустелях діти лежать між гієнами. І в цьому всьому спокій, гармонія і умиротворення.

Фільм не потребує перекладу, оскільки одинокі фрази, що там лунають є дуже зрозумілими і медитативними. Це година для споглядання. Для заглиблення в такий спосіб в своє начало, для відчуття єднання з природою і очищення помислів.

"Пепел и снег" перш, ніж стати фільмом був фотовиставкою. За три роки до того, в 2002-му.

"Слон с поднятым хоботом –
это письмо к звездам.
Прыгающий из воды кит –
это послание с морского дна.
Эти образы – послание моим снам.
Эти послания – мои письма тебе"

(с) Грегори Колберт, «Пепел и Снег»


Де дивитись: вдома наодинці

This is it /Майкл Джексон: От і все/ (2009)

Чомусь є така тенденція, що після смерті, людей, які були чи не були популярними, починають всі любити. Так і я. Помер Майкл Джексон і я цілу літню ніч перечитувала, передивлялась і переслуховувала в інтернеті все, що могла про нього знайти. На свій сором з"ясувала, що жодного його треку в мене навіть не було. А він все таки - Поп Кінг... Якась повага і жаль з"явились після того, як його нестало.

Тепер дійшов час і до документального фільму "This is it". Рік 2009. Режисер Кенні Ортега (Kenny Ortega). Крім імені не можу більше нічого про нього сказати. Фільм побудований на зйомках репетицій до останнього концерту Джексона, який мав відбутись в Лондоні. Скажу чесно, дивитись записи live концертів набагато цікавіше. Хоча на репетиціях завжди відбуваються якісь живі діалоги, емоції, яких ніколи на сцені не почуєш.

Джексон на репетиціях експресивний хоч і малослівний. Емоції і думки передаються рухами тіла і голосом. Кадри з репетицій на сцені переплетені коментарями учасників його танцювального колективу. І їх так шкода, коли бачиш сльози на обличчях. Стільки часу, натхнення, зусиль і бажань витрачено. Спочатку їх відбрали з тисяч бажаючих, а потім мрія танцювати з поп-королем на одній сцені перервалась...

Такий собі фільм-жаль. Коментарі тільки про те, який Джексн був хороший і талановитий,і як шкода що його нема... Під час фільму є час відволіктись і на балачки, і на інтернет. Нічого особливого не пропустиш. Проте є і дуже яскраві моменти. Одним з таких стало втілення ідеї Джексона помноження 10 учасників його танцювального колективу в багатотисячну армію на екрані. Масштабність задуму вражає. Нижче на зображенні саме цей момент:

А він досить непогано виглядав у своєму хворому тілі. Гармонійно, енергійно. Вражають його ідеї дійства на сцені. Як завжди абсолютно ексклюзивні, яскраві, такі як він любив костюми. Одним словом, зайвий раз подивитись на короля не завадить, тим паче з такого близького ракурсу.
Де дивитись: вдома.

Julie & Julia /Джулі і Джулія/ (2009)

Саме "Джули і Джулія" надихнули на цей блог. Захоітлось створити якийсь собікорисний і комусьцікавий блог. Думала про шо писати... І надумала. Оскільки нерівнодушно відношусь до кіно, як феномену, вирішила з "Джулі і Джулії" все і почати.

"Джули і Джулія" ("Julie & Julia") - фільм Нори Ефрон (Nora Ephron), 2009 року. Оснований на 2-х реальних історіях середини і кінця ХХ століття.
Перша лінія - Джулія Чайлд (Julia Child), американка, котра шаленіє від куховарства, щаслива дружина, яка не знає чим зайнятись і йде на кухарські курси. Особа дуже харизматична, впевнена в собі, життєрадісна і приємна. Особливою її ознакою є високий зріст - 1,88м. Це історія ~1946 року. Париж, розкіш, шалені продуктові ринки, корзинки, кухонне причандалля.

Друга лінія - Джулі Пауел (Julie Powell). Рік 2002. Нью-Йорк. Американка, молода дружина, писменниця з недописаною книгою. Хоче зайнятись чимось, що зможе довести до кінця і присвятити цьому певні зусилля. Маючи багато cookbooks вирішує за рік (рівно 365 днів) приготувати всі рецепти з книги Джулії Чайлд (а їх там 524) і заводить блог для того, щоб все це описувати.

Оскільки фільм оснований на реальних подія, то і одна, і інша Джулії в історії Америки були і зробили свій внесок в розвиток американської кухні. Джулия Чайлд справді видала в 1961 році свою книгу "Mastering the Art of French Cooking",а на youtube можна подивитись записи її передачі "The French Chef". Меріл Стріп (Maryl Streep), котра зіграла Джулію Чайлд надзвичайно гармонічно влилась в її образ в свої 60. Її повинні пам"ятати з фільму "Диявол носить Prada" ("The Devil Wears Prada"). Сама ж Джулія Чайлд навіть коментувала ще в 2002 році блог Джулі Пауел. А померла в 2004, у віці 91 року, за 2 дні до дня народження - 13 серпня.

Джулі Пауел видала книгу "Julie & Julia: 365 Days, 524 Recipes, 1 Tiny Apartment Kitchen". Цікаво було зайти на її блог, який справді існує, зареєстрований в серпні 2002 року і де вона, справді як у фільмі описує всі свої кухооні переживання. Ось він: http://juliepowell.blogspot.com/ . Загалом фільм дуже позитивний, картинка гарна, яскрава, після нього хочеться приготувати щось їсти, в Париж і завести тематичний блог.

Сама ж режисрка фільму, Нора Ефрон, на прграмах Джулії Чайлд мабуть і виросла, оскільки зараз їй пішов 69-ий рік... За моєю кіношкалою (яку я ще не розробила, але займусь цим в найближчий вечір) даю фільму Julie & Julia 8 балів з 10! Оскільки порівнювати нема з чим, то я скажу - що це дуже навіть непогано!
Де дивитись: дома

Камера! Мотор! Почали!

Всім, хто цікавится якістю, ідейністю, наповненістю, незрозумілістю кіно - цей блог присвячується. Щоб не пропадали в нікуди враження після хороших фільмів, буду писати їх тут. Сюди будуть потрапляти мої фільмовраження від всіх вартих перегляду стрічок. По мірі можливості писатиму крім кінострічок також і про все, що стосується кіно як феномену.

ENJOY & WATCH !